Клуб анонімних луганчан: як земляків об'єднали спільні спогади, болі й сльози

Знявши перше відео на зустрічі переселенців з Луганщини, авторка статті скинула його другові в месенджер – щоб потім скопіювати. І друг написав у відповідь: "Це клуб анонімних луганчан"?

І спонтанне визначення аж само попросилося в заголовок.

Початок "засідання клубу анонімних луганчан", як спонтанно неформально назвали цю творчу лабораторію

"У нашій залі зібралися ті, у кого прописка– Луганщина. Іноді життя може вміститися в одну валізу", – казала одна з організаторок заходу Оксана Очкурова, поки бажаючі долучитись до зустрічі заходили у двері кімнати, яка зрештою виявилась затісною для них.

Переселенці з Луганської області зібралися у Старобільському хабі в Сваляві на Закарпатті 17 березня. Організаторки заходу активістки ГО "ЦСР "Дієва громада" розраховували, що захід збере тих земляків, які мешкають у Сваляві та сусідніх селах. Але дехто підтягнувся й з більш віддалених населених пунктів – зокрема, з Тячева. І біля хабу цього дня стояли лише автівки з луганськими номерами.

Формально захід називався творчою лабораторією, яка проходила в рамках проєкту "Локальні голоси Луганщини в загальнонаціональному діалозі".

Біля Старобільського хабу у Сваляві цього дня стояли автівки з луганськими номерами. Фото Аліни Лебеденко

Але зрештою все було поза будь-якими форматами.

Усі чи майже всі плакали. І почали це робити ще на тому етапі, коли озвучували – хто з якого населеного пункту або хто з яким себе асоціює. І багато хто називав їх по декілька – бо десь навчались, кудись переїжджали після окупації частини області у 2014 році, десь живуть батьки, десь – могили близьких…

З урахуванням того, що гендерні стереотипи в нашому суспільстві існують, зауважимо окремо: плакали й чоловіки.

І коли організаторки заходу попросили земляків намалювати чи описати словами на листочках формату А4 свої спогади, емоції й річ, яку забрали з дому – листочки неочікувано довго лишались чистими. І чоловіки, й жінки мовчки згадували й витирали сльози.

Геннадій з Марківки розповідає про свій від'їзд з рідного селища, коли вибратись звідти на підконтрольну Уряду України територію можна було лише через РФ та країни Європи. Каже: їхали через російські "потьомкінські дєрєвні". І ще каже: у нас свинюшники пристойніші, ніж там хати

Галина з Кремінної розповідає про своє рідне місто

У пані Галини з Кремінної на цій війні загинув син, який захищав Україну. Це її дуже підкосило, розчавило, майже вбило. Проте тут жінка про сина промовчала. Згадувала Кремінну, ліси, санаторії, розташовані в цих лісах, річку Красну…

Анастасія з Сіверськодонецька розповідає про своє життя на Закарпатті та участь у конкурсі "Сурми звитяги" у Львові у 2004 році. Там, згадує, вона співала там а-капело молитву староукраїнською мовою. І там не могли зрозуміти, з якого вона регіону. Й дивувались, що дитина з Луганщини так говорить українською

Анастасія з Сіверськодонецька – професійна музикантка, вокалістка, культпрацівниця. Зараз працює у Свалявському будинку культури. Без зазначення її посад (їх дві) – вона працює там "Настею з Луганської області". За майже чотири роки її встигло узнати все місто. Настя розповідає, як із задоволенням і інтересом вчить місцеву говірку, яку – на думку більшості присутніх і не лише – коректніше називати місцевою мовою.

Ще Анастасія згадала, як у 2014 році вагітною від час нетривалої окупації міста та бойових дій лежала в пологовому будинку на збереженні. І як під час перестрілок живіт ставав ніби кам'яним. І як акушерки казали майбутнім мамам: ваші діти будуть психологічно травмованими. І так і вийшло.

А Галина з Алчевська виявилася чемпіонкою з кількості вивезених тварин – загалом вісім котів. І ще вона розповіла, що після 2014 року побувала у власній квартирі й зробила такий висновок: "Там тепер квартира виглядає – як життя в окупації".

Олександра із Старобільська розмови про війну спонукали прочитати вірш Ліни Костенко – один з останніх. І згадати події роману "Холодний Яр" Юрія Горліс-Горського.

"У нас сонечко вставало рано", – так згадувала свій регіон Аліна із Старобільська. І згадувала, як забрала з дому лише пуховика – бо думала, що їде звідти "на два – три тижні".

"Нам тут кажуть: мало того, що ви роботящі – ви ще й з клепкою", – розповів Геннадій з Марківки про реакцію закарпатців на те, як вони з дружиною працюють на городі.

Згадались і авторці статті рідний циганський хутір у Кадіївці (тоді ще не казали ромський), циганські собаки, які не кусаються (це правда!), ставки. Байкерські фестивалі в Кремінському лісі й байбаки у біловодському степу.

Слухала земляків і розуміла: "клуб анонімних луганчан" існуватиме й надалі – і не лише у проєктах та форматах.

Раніше «ОстроВ» підтримували грантодавці. Сьогодні нашу незалежність збереже тільки Ваша підтримка

Підтримати

Статті

Донбас
23.08.2026
15:00

І прапор вам у збрую — свято для самотнього віслюка. Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Минулого тижня ЗМІ окупованого Донбасу знайшли черговий привід нагадати жителям «ДНР» і «ЛНР», що дванадцять років тому в їхньому житті сталася дуже важлива подія – було зроблено перший крок до повернення в «рідну гавань», а тепер вони є...
Луганськ
20.08.2026
11:14

Громада Луганщини, територія якої повністю знищена. Як працює й гуртується спільнота Попасної

"Загальна кількість населення Попаснянської міської територіальної громади до повномасштабного вторгнення РФ на територію України становила 24600 осіб. Зараз на окупованій території Попаснянської громади залишилось близько 250 осіб".
Світ
19.08.2026
09:50

«Російському ведмедю варто було б якнайшвидше вийти з українського конфлікту». Російські ЗМІ про Україну

...Для його завершення можна йти на певні поступки Заходу, тільки вони не повинні зачіпати наші стратегічні інтереси. З Китаєм, на мій погляд, у нас зараз спільного більше, ніж з Україною, і псувати відносини зі Сходом нам зовсім не на руку.
Всі статті